Кафедра історії України та спеціальних галузей історичної науки
Кафедра історії України та спеціальних галузей історичної науки сформована у 2019 р. шляхом об’єднання двох підрозділів – кафедри історії України (від 1966 р.) та кафедри спеціальних галузей історичної науки (від 1969 р.). Кафедрою історії України у різні роки керували І. І. Колодяжний, О. Й. Прийменко, Р. Д. Лях, П. В. Добров, О. М. Бут. На чолі кафедри спеціальних галузей історичної науки стояли: В. Ф. Близнюк, Р. Д. Лях, В. О. Пірко. Нині об’єднану кафедру очолює Н. Р. Темірова.
При кафедрі функціонує аспірантура зі спеціальності 032 «Історія та археологія».
Колектив реалізує дві ініціативні науково-дослідні теми: «Історія України в контексті всесвітньої історії: актуальні проблеми дослідження» (керівник – Бут О. М.), «Історична наука як фактор історичної пам’яті» (керівник – Темірова Н. Р.). Спільно з дослідниками з Харківського, Дніпровського, Запорізького, Одеського національних університетів кафедра бере участь у реалізації міжнародного наукового проекту «Практики саморепрезентації багатонаціональних міст».
В.о. завідувача кафедрою
Темірова Надія Романівна
д.і.н., проф.
професор Донецького національного університету імені Василя Стуса
Освітні програми
Спеціальність 032 «Історія та археологія»
Освітня програма «Історія та археологія» (СО «Бакалавр»)
Мета освітньої програми – підготовка фахівців високого рівня, які володіють фундаментальними знаннями та практичними навичками і здатні застосовувати їх у професійній діяльності – науковій, навчальній, виховній, культурно-масовій та адміністративній. Об’єктами вивчення виступають минуле України та людства в усіх його проявах; розвиток окремих народів і держав; вивчення політичних, соціально-економічних, історико-культурних процесів і явищ з найдавніших часів до сьогодення.
Спеціальність 032 «Історія та археологія»
Освітня програма «Публічна історія» (СО «Магістр»)
Метою освітньої програми є підготовка висококваліфікованих фахівців, які інтегрують у собі якості історика, глибоко обізнаного у сучасних досягненнях історичної науки, та навички трансляції академічного знання про минуле у публічній сфері, інтелектуально розвинених, інформованих, інтегрованих у суспільство, здатних до навчання протягом життя, які здатні розв’язувати складні проблеми публічної історії, що передбачає проведення досліджень і характеризується невизначеністю умов і вимог.